Skip links

Софія Русова

МОЇ
СПОМИНИ

...Я ввійшла в склад членів Центральної Ради й працювала більше в справах освітніх. Скрізь залунало гасло: рідна мова в рідній школі! Скільки за нього бились з царизмом, а тепер наша воля його реалізувала в життю. Закипіла праця...

ПРО АВТОРКУ

Софія Русова — членкиня Центральної Ради, яка працювала в органах освіти УНР, опікуючись дошкільним і позашкільним вихованням.

Уперше її мемуари було видано за редакцією Михайла Грушевського в журналі «За сто літ» у 1928 році та перевидано з доповненнями у 1937 році у Львові.

Саме Софія Русова створила перший у Києві приватний дитячий садок, де дітей вчили українською, і все своє життя боролась за можливість українців отримувати освіту — від дошкільної до університетської — своєю рідною мовою.

Русова як педагогиня протистояла репресивній системі Російської імперії, сиділа в тюрмах, майже постійно перебувала під наглядом поліції, але не припиняла своєї роботи. Вона авторка десятків посібників з педагогіки та виховання, редакторка українських журналів, перекладачка класичної літератури.

Софія Русова виїхала з України після більшовицької окупації, але про¬довжувала вкладати всі свої сили в розвиток освіти, представляла Україну на міжнародних платформах жіночих рухів, які напочатку ХХ століття тільки набирали ваги.

«Мої спомини» — це надзвичайно цікаві мемуари, історія жінки, матері, вчительки, яка і мріяла про незалежну Україну, і діяла задля досягнення цієї мети.

...На той час випущено з тюрми Петлюру. Я зустрілася з ним на засіданні Національного Союзу. Не забути мені цього історичного засідання в маленькій кімнатці нового клюбу на розі Прорізної вул. Нас було небагато, із жінок була я одна. Проти мене сидів Петлюра у військовій уніформі, трохи змарнілий від тюремного життя, але з такими самими промінястими очима. Винниченко, яко голова, відкрив засідання болючим запитом: «Ми мусимо сьогодня вирішити, — сказав він, — чи маємо силу скинути гетьманат з його москвофільством і з чужоземними господарями, чи ми мусимо скоритись і підпорядкуватися їм». По цих словах настала тиша. Питання було поставлене руба і всі боялися сказати остаточне слово...

ПРО ЩО ЦЯ КНИГА

..В ті часи в українстві постійно боролися ці два погляди — що краще для українського народу? Чи абсолютна темнота — значить ігнорувати московську школу, московські книжки, чи йти на компроміс — використовувати школу, яка є, книжки, писані чужою мовою, з огляду на те, що всяка наука до лісу не веде, а хоч і чужою мовою, все ж таки здіймає полуду з очей, будить свідомість взагалі, значить разом з нею і самосвідомість кожного народу, кожної нації. Вірна заповітам Драгоманова, я завжди поділяла цю останню думку і, змагаючи всі ми силами до здобуття для українського люду власної рідної школи, рідної літератури, я разом із тим завжди йшла назустріч того, що могло популяризувати науку, що відкривало доступ до неї, хоч би це робилось і російською мовою. За це мене дуже переслідували деякі українці, напр. Ольга Косач (Олена Пчілка) і Грінченко. Останній не прощав мені ніколи мого, як він казав, москвофільства і вбачав у моїх дружніх зносинах із російською інтелігенцією зраду українській справі...

Софія Русова

Мої Спомини

  • Збережено орфографію та пунктуацію 1937 року
  • 340 сторінок
  • Тверда палітурка
  • Перевидання 2026 року до 170-річчя від народження авторки
  • Доставка Новою Поштою в межах України
  • Можлива доставка за кордон (будь ласка, зверніться до видавництва електронною поштою, що нанзачена нижче)

510 грн